Блог агентства Maks Group
о работе в Польше

ТУТ І ТАМ

12.03.2018

Я, українка, в захопленні від країни – сусідки під назвою Польща. Перше, що впадає в очі, як тільки перетнули кордон – це рівні, ніби щойно постелені, автошляхи без єдиної ямки, не менш чудові краєвиди, зелень, безмежжя білокорих беріз та хвойних дерев. Дивилася на ці дороги, порівнювала з нашими українськими і думала: «В які жахливі умови в Україні потрапила моя «Судзукі – Джимні», якщо вона бачила автобани Європи?» Купила я її в Польщі за свої чесно зароблені гроші українського вчителя, за які в себе на батьківщині такий автомобіль придбати просто нереально.
А мене продовжують зачаровувати острівки під назвою берізки – сосни – ялинки – інші хвойні, яким і назви не знаю. Вони скрізь: серед поля, обабіч шляху, біля будинків і на віддалі від них. І що найголовніше – нікому не заважають, ніхто їх не вирубує, не знищує безжально. Більше того, обабіч автотраси, що йде на Варшаву зі сходу, кожне деревце обгороджене і оберігається, мов святиня.
Дуже здивували мене поля хмелю, таких в Україні не побачиш. Кожна рослинка сягає до трьох метрів, але бережно підв’язана. Картина вражаюча.
Подвір’я людей не обгороджені від ворів залізобетонними, чи залізними, навіть дерев’яними чи шиферними парканами. Замість них слугують ті ж зелені насадження: ялинки, зелені і блакитні, інші хвойні, яким, повторюю, і назви не знаю, але краса їхня зачаровує. І пригадую свою маленьку, слабеньку, жовтувату, посаджену мною пізно восени біля двору сосну. А перед Новим роком виявила, що її хтось безжалісно викорчував… Напевно, щоб з нею зустрічати свято. Яким воно було?
Вражають сонячні батареї, які освітлюють дорожні знаки. Їх незліченна кількість, вони слугують людям. Для порівняння: поставили у нашому селі для освітлення мосту подібну батарею. Прослужила зовсім недовго, через місяць спиляли «під корінь», напевно, здали на металобрухт, винних не знайшли. Все! Міст не освітлюється, навіть сліду не залишилося від європейського «добробуту».
Закарбувалася в пам’яті ще одна картина по дорозі на Варшаву. Проїздили село, яке мало відрізняється від міста. Добротні будинки. Чимала відстань між ними. Ось будівля обабіч дороги, живий паркан навколо неї, подвір’я під гірку, все зеленіє від рівненької соковитої трави. А на ній пасеться корівка. Ні тобі купи гною, ні перекривленого сараю, ні «загашників» з шиферу навколо, ні копиць сіна, ні соломи, ні гички з буряків. Дивувалася: ну як так можуть люди жити? Все чисто, охайно, без усякого натяку на бруд.
Українці, їдьте в Польщу, подивіться світ, порівняйте, як тут і як там – і ви будете ошелешені. А я продовжу свою розповідь про враження від побаченого в країні – сусідці в наступному репортажі.
ТЕТЯНА МІРОШНИЧЕНКО